Нам нечем гордиться

Нам нечем гордиться. Нет той Украины, желанной, которую каждый себе построил в голове и частично материализував в реальной жизни.
Я не первый раз путешествую по Европе. Но # ДПТВ утвердило во мнении, что у нас абсолютно все не так, как должно быть.
По порядку:
мы живем в заваленной государстве.
Страна сама по себе прекрасна, а государство - никакая.
Абсолютно бессмысленно доказывать всем без исключения, что Украина - прекрасная и очень отличается от враждебной России.
Мы не убили в себе совок. Мы не внедрили новые стандарты. Мы не продемонстрировали ни в чем новое мышление, подходы. Мы и в дальнейшем не ценим личность. Коллективно-бессознательно (то есть тоталитарно) кое-кто пытается внедрять украинскость в школах из-за обязательность одевание вышиванки. Зачем? Это же и показушность, от которой тошнило в СССР.
Картинка последних впечатлений это Волынская область, фестиваль "Бандерштат", частный сельский магазин в пригороде Луцка, селе Рованцы. Магазин убогий. Недовольная хозяйка, Глухенький хозяин. Все, кажется, сваленное вместе, гараж. Наливает квас на разлив медленно, не торопясь. Но на стене на скотч прилепили несколько страниц с или журнала или брошюры с государственным флагом и текстом гимна. Рядом с этим есть красивые и неповторимые дома, где дверь не глухие металлические китайские, а стеклянные, незаґратовани. Два параллельных мира. Между ними нет нормальной дороги.
Или еще разговор из жизни, с одним бизнесменом, молодым парнем. Тезис прост: в Украине куча стартапов. То есть проблем с креативностью особо нет. А вот возможностей - нельзя. Поэтому стартапы остаются на "гаражном" уровне. Потому создан в них "Мерседес" просто некуда выкатить. Ну, дороги нет. Обычной инфраструктуры экономики. Поэтому выходов не до жиру. Или оставить этот "мерседес" в гараже, или бежать с ним за границу. В Европу или Штаты.
Я хотел бы пишатся Украины не только во время исполнения гимна. Не только во время спортивных побед. Тем более, я их не заслужил. Это достижение вполне реальных людей: какие получают "золото» не завядкы, а вопреки.
Мне стыдно за мое государство, сразу после выхода из дверей "Борисполя".
Даже здесь у нас примудрился сделать все, чтобы пассажирам было неудобно улетать и прилетать.
А ведь элементарный мировой опыт, как обустроить пространство аэропорта. Он довольно стандартный в Европе. Но у нас не так.
Параллельно с # ДПТВ я читаю ленту новостей украинских информационных агентств. Заголовки, ну просто образцовые. Как написать новость так, чтобы ничего не сообщить? Это к нашим "журналистов". Они еще любят делать новость с чужого Фейсбук. И там постоянно у нас героическая борьба. Гройсман рапортует, что он борется с вирусом Petya. А это свидетельствует не о бдительности, а о том, что у руля лохи.
Или Правительство думает, как побороть нашествие автомобилей на евробляхах. Это вместо того, чтобы подумать, как предоставить возможности людям. А у нас все же наоборот - любую возможность надо немедленно отобрать. Социализм.
Какую ленту новостей я хотел бы видеть?
Все просто:
- Правительство Украины упростил ведение бизнеса, сделав сознании налоги
- Нацбанк предложил систему интеграции в украинском экономику мировых платежных систем и криптовалюта
- Президент представил стратегию развития Украины и дорожную карту по внедрению экономических реформ до 2025 года
- Министерство инфрастукртуры представило план реконструкции и строительства автобанов и скоростных железнодорожных магистралей, согласно евростандартам и расширение железнодорожной сети
- Правительство внедряет переменах, образующих фондовый рынок
- Теперь стать предпринимателем можно не выходя из дома, через интернет
и так далее.
Я хочу видеть положительные новости, когда страна растет и развивается.
И чувствовать себя в безопасности.
Я хочу подотчетной власти, потому что они - наши батраки, а не наоборот.
Мы платим налоги и мы удерживаем это государство, не хочет, но должен нас обслуживать.
Не мы должны им. Они должны нам.
Ничего придумывать не надо. Все уже придумано до нас.
Не умеете что-то: тупо ctrl + c ctrl + v с лучшего европейского опыта.
Мне не надо Украинский слон в вышиванке.
Мне нужна Европейская Украина.
Я не хочу гордиться. Я хочу жить. Так же, как и большинство.
И виновата не только власть, но мы в том числе.
Нас интересует политическая жизнь: кто кому Ляшко и где там Рабинович. Нам легче сказать "Порошенко барыга", а не убить этого барыгу в себе.
Путешествуя по Европе я утверджуюся во мнении, что всю ассоциации и безвизовые нам выдали глубоким авансом. И если необходимые изменения не начнутся завтра, то послезавтра будет уже поздно. Мы и так отстали уже на полвека.
Все, чем мы гордимся - случайности, стечение обстоятельств и личный вклад конкретных людей. Каким выдают бумажную грамоту / благодарность, но не платф для развития способностей и самореализации.
Еще мы умеем завидовать. А теперь еще и ненавидеть мокшу.
Но это плохое оправдание полной бездеятельности нас и тех, кому мы поручили исполнять обязанности президента, премьера, депутата.
И дальше моя и ваша государство Украина борется со мной и с вами, как с гражданином. И далее для этого и способы и рычаги в случае необходимости "прикрутить хвоста".
У нас нет неприкосновенности процедуры и верховенства права.
Вот Maxim Scherbina правильно заметил: в Европе несмотря на горную местность, то есть прирони препятствия, настроили и автобанов и тоннелей. А у нас практически степь и в нем не смогли построить нормальных дорог по евростандарту. Вам кто мешал? Путин?
И не списывайте ничего на войну.
Дело не в ней. У нас четверть века практически не было войны. А это время у нас украли чиновники, которые постоянно в процессе "реформирования". А если быть точным - бездействия.
Все можно было сделать. Но не сделано. Основных вещей не сделано.
Еще не поздно, но время критическое. Там где у нас было 10 лет, теперь год.
И если не начать изменения сейчас, то мы потеряем не государство, а страну.

Нам немає чим пишатися. Немає тієї України, омріяної, яку кожен собі збудував в голові й частково материалізував у реальному житті.
Я не вперше подорожую Європою. Але #ДПТВ утвердило в думці, що у нас абсолютно все не так, як мало б бути.
По-порядку:
ми живемо в захаращеній державі.
Країна сама по собі прекрасна, а держава - ніяка.
Абсолютно безглуздо доводити усім без винятку, що Україна - прекрасна й дуже відрізняється від ворожої Росії.
Ми не вбили в собі совок. Ми не впровадили нові стандарти. Ми не продемонстрували ні в чому нове мислення, підходи. Ми й надалі не цінуємо особистість. Колективно-несвідомо (тобто тоталітарно) дехто намагається впроваджувати українськість в школах через обов’язковість вдягання вишиванки. Навіщо? Це ж та показушність, від якої нудило в СССР.
Картинка останніх вражень це Волинська область, фестиваль "Бандерштат", приватний сільський магазин в передмісті Луцька, селі Рованці. Магазин вбогий. Невдоволена господиня, глухенький господар. Все, здається, звалене до купи, гараж. Наливає квас на розлив повільно, не поспішаючи. Але на стіні на скотч приліплено кілька сторінок з чи то журналу чи брошури з державним прапором та текстом гімну. Поруч з цим є красиві й неповторні будинки, де двері не глухі металеві китайські, а скляні, незаґратовані. Два паралельних світи. Поміж ними немає нормальної дороги.
Або ще розмова з життя, з одним бізнесменом, молодим хлопцем. Теза проста: в Україні купа стартапів. Тобто проблем з креативністю особливо немає. А от можливостей - зась. Тому стартапи лишаються на "гаражному" рівні. Бо створений у них "Мерседес" просто немає куди викотити. Ну, дороги немає. Звичайної інфраструктури економіки. Тож виходів не до жиру. Або лишити цей "мерседес" в гаражі, або втікти з ним за кордон. В Європу або Штати.
Я хотів би пишатся Україною не лише під час виконання гімну. Не лише під час спортивних звитяг. Тим більше, я їх не заслужив. Це досягнення цілком реальних людей: які дістають "золото" не завядки, а всупереч.
Мені соромно за мою державу, одразу по виходу з дверей "Борисполя".
Навіть тут у нас примудрился зробити все, щоби пасажирам було незручно відлітати й прилітати.
А є ж елементарний світовий досвід, як облаштувати простір аеропорту. Він досить стандартний в Європі. Але у нас не так.
Паралельно з #ДПТВ я читаю стрічку новин українських інформаційних аґенцій. Заголовки, ну просто зразкові. Як написати новину так, щоби нічого не повідомити? Це до наших "журналістів". Вони ще люблять робити новину з чужого фейсбука. І там постійно у нас героїчна боротьба. Гройсман рапортує, що він бореться з вірусом Petya. А це свідчить не про пильність, а про те що при кермі лохи.
Або Уряд думає, як побороти нашестя автівок на євробляхах. Це замість того, аби подумати, як надати можливості людям. А у нас все ж навпаки - будь яку можливість треба негайно відібрати. Соціалізм.
Яку стрічку новин я хотів би бачити?
Все просто:
- Уряд України спростив ведення бізнесу, зробивши притомними податки
- Нацбанк запропонував систему інтеґрації в Українську економіку світових платіжних систем та кріптовалют
- Президент презентував стратегію розвитку України та дорожню карту з втілення економічних реформ до 2025 року
- Міністерство інфрастукртури презентувало план реконструкції та побудови автобанів та швидкісних залізничних магістралей, відповідно до євростандартів й розширення залізничної мережі
- Уряд впроваджує зімни, що утворюють фондовий ринок
- Тепер стати підприємцем можна не виходячи з дому, через інтернет
і так далі.
Я хочу бачити позитивні новини, коли країна росте й розвивається.
І відчувати себе у безпеці.
Я хочу підзвітної влади, бо вони - наші наймити, а не навпаки.
Ми платимо податки й ми утримуємо цю державу, яка не хоче, але мусить нас обслуговувати.
Не ми винні їм. Вони винні нам.
Нічого придумувати не треба. Все вже придумано до нас.
Не вмієте щось: тупо ctrl+c ctrl+v з найкращого європейського досвіду.
Мені не треба український слон у вишиванці.
Мені потрібна Європейська Україна.
Я не хочу пишатися. Я хочу жити. Так само, як і більшість.
І винна не лише влада, а ми самі в тому числі.
Нас цікавить політичне життя: хто кому Ляшко і де там Рабінович. Нам легше сказати "Порошенко барига", а не вбити цього баригу в собі.
Подорожуючи Європою я утверджуюся в думці, що усю асоціацію та безвіз нам видали глибоким авансом. І якщо необхідні зміни не почнуться завтра, то післязавтра буде вже пізно. Ми й так відстали вже на півстоліття.
Все, чим ми пишаємося - випадковості, збіг обставин та особистий внесок конкретних людей. Яким видають паперову грамоту / подяку, але не платфому для розвитку здібностей та самореалізації.
Ще ми вміємо заздрити. А тепер ще й ненавидіти мокшу.
Але це погане виправдання повної бездіяльності нас і тих, кому ми доручили виконувати обов’язки президента, прем’єра, депутата.
І далі моя і ваша держава Україна бореться зі мною і з вами, як з громадянином. І далі є для цього і способи і важелі у разі потреби "прикрутити хвоста". У нас немає недоторканості процедури й верховенства права.
От Maxim Scherbina правильно зауважив: в Європі незважаючи на гірську місцевість, тобто прироні перешкоди, набудували і автобанів і тунелів. А у нас практично степ й у ньому не змогли збудувати нормальних доріг за євростандартом. Вам хто заважав? Путін?
І не списуйте нічого на війну.
Справа не в ній. У нас чверть століття, практично, не було війни. А цей час у нас вкрали чиновники, які постійно в процесі "реформування". А якщо бути точним - бездіяльності.
Все можна було зробити. Але не зроблено. Засадничих речей не зроблено.
Ще не пізно, але час критичний. Там де в нас було 10 років, тепер рік.
І якщо не почати зміни зараз, то ми втратимо не державу, а країну.
Роман Скрипін
https://antikor.com.ua/articles/185056-hurnalist_i_ne_spisujte_nichogo_na_vijnu._u_nas_chvertj_stolittja_praktichno_ne_bulo_vijni._a_tsej_c